Мій стародавній друг Федорцьо все життя працював водієм.
Начальство називало його кращим у тресті, бо «давав найбільший кілометраж».
А колеги дивувалися:
«Або в тебе день довший, або ти машину заправляєш чимось таким…»
Сам же Федорцьо відмахувався:
«День як день. Головне – як його почати.
Спочатку я заправляю постіль. Далі заправляю душу – молитвою.
Потім шлунок – їдою. А вже тоді – заправляю бензином машину і їду…»
Мирослав Дочинець
