Покоївка говорить до нас спочатку польською. Коли чує українську – радіє. Каже, що з Одеси. Виїхала до Польщі в перші дні з трьома дітьми. Чоловік — козел (так і каже!), майже відразу привів у квартиру іншу. А вона тут вже трохи обжилася. Має дві роботи. І двох братів. Які — на війні.
Якби не діти, теж була б з ними. Брати дуже допомагають їй і дітям коштами, бо власними сім’ями ще не встигли обзавестися.
Принесла нам додаткових шампуней, зайвий комплект рушників, багато цукру… Так настрій підняла…
Свої ми. Свої, де б не були і де б один з одним не зустрічалися. Обіцяла собі не писати сльозливих історій… Але як таким не поділитися?!
Тетяна Череп-Пероганич
