Цього вірша я написав у березні два роки тому після телефонної розмови з сьогоднішньою іменинницею, розмови, що відбулася майже через 40 років після нашої останньої зустрічі у 1977-му, коли вона закінчила наш факультет журналістики…
… Моя чарівна молодість, пробач мені за все,
За відстані й мовчання, що час роки несе,
Що тільки ставши сивими враз згадуєм тебе,
Раніше ж — як в нокдауні, спіймавши сильний джеб.
Що стукаю у спогади, широкі ніби степ,
Моя бурхлива молодість, пробач мені й за те,
Що нині — щемно-щемно, аж під лопатку ссе…
… Моя чарівна молодість, пробач мені за все.
Історія дзвінка така — на одній із зустрічей київських журналістів, я з Зоєю Плехун (Шариковою) згадували студентське життя, цікавилися хто — де, і я запитав про її однокурсницю, Валю Александрович, з якою кімнатами дружили в студгуртожитку.
— Так вона ж у тебе в друзях, у Фейсбуці, — здивовано відповіла Зоя.
— Та ні, такої немає (тоді друзів ФБ у мене було менше, ніж нині (більше 3-х тисяч) тому я ще пам’ятав.
— Так у неї ж інше прізвище – Іванова…
І дала мені номер телефона.
Я зателефонував, ми довго говорили, згадували, а потім з’явився цей вірш…
… Сьогодні, Моя чарівна молодість (відтоді я так називаю Валю), відзначає День народження. Відзначає в непростий, складний час, але такої ясної, теплої днини. То ж бажаю їй, щоб було побільше таких ясних і теплих, і життєвих днів, і передаю міцний повітряний поцілунок від Києва до Дніпра!
Сергій Савелій
