Ще він казав:
«Поспіх – друге наше ім’я. Весь час квапимося, біжимо кудись, боїмося, що не встигнемо.
Встигнемо, всі встигнемо… туди.
А тут би – жити.
А ми якраз і не маємо часу, щоб жити.
Подивися на малих дітей.
Вони нікуди не поспішають. А якщо кудись і біжать, то за найціннішим – за новою радістю. Просто живуть – як птах, як метелик, як трава.
Забудь це слово – «поспішати».
Його вигадали ті, які не встигли зрозуміти в цьому світі головного: хто спішить – той встигає; хто не спішить – ще й постигає…»
Мирослав Дочинець
