Мій вік — поважний (в екс-СРСР — служив), і вати в нас багато, тому в цей день на всі «паздравляю!» не дякую, а перепитую: «а з чим?».
Від цього запитання 95% вітальників чомусь німіє (цих далі не чіпаю, хай ДУМАЮТЬ, якщо є ЧИМ).
А з рештою (після різних відповідей) 5% — складніше, бо в мене гендерний підхід: в жінок запитую: «Ви так жартуєте?» і дивлюсь в очі (дівчата переважко замовкають). А хлопців з більшовицьким «святом» в голові не балую, кажу маршрут, куди з цим прямувати, і теж дивлюся в очі.
Четвертий рік, один рецепт, і безвідмовно діє.
P.S.
Якщо насаджувана 70 років як свято поразка червоної армії (23 лютого 1918, Нарва, тікали сотні км) не вивітрилась за 4 роки війни у своїй хаті/країні, нічим допомогти не можу — я не психіатр.
Василь Яцура
