Був Совєтський союз. Був густий чад безбожництва. І була «ковбасна революція» у місті Чернігові. Багатотисячні мітинги сірих (за кольором та й не тільки) обивателів, які задихалися в комуністичній брехні, а тут відчули повів свободи.
І ось на стадіоні виступає лідер чернігівських рухівців Валерій Сарана. Насторожено чипіють комуністи з обкому партії, трьох райкомів, міськкому, чиновники з виконкомів і — чекають слова вождя від величезної маси простого народу.
А вождь раптом каже у змертвілій тиші:
«Сьогодні — Прощена неділя. І я прошу у вас прощення!»… І це каже викладач юридичного технікуму, — не піп, не псаломщик. Це каже син комуніста-фронтовика, а не якийсь маргінал зі схрону…
Якби він закликав кидати каміння у вікна обкому — не було б того ефекту. Масам затеїзованих совєтських граждан вождь Руху каже про Прощену неділю. І сам просить прощення. Це важко уявити сьогодні — як сприйнялося це тоді…
Це й була революція переможного Духу!
Я потім запитував у Валерія Сарани — як це йому спало на думку таке сказати. Каже: двічі в житті йому приснилося як треба назавтра виступати. Може, то був голос його діда Максима — настоятеля церкви у Літках під Києвом, який, заховавши довге волосся під широкий капелюх (щоб не впізнали священика), їхав у Київ забирати малого Валєрку до себе в село. Який співав так, що внук трохи той спів унаслідував. Який десь там, з Небес, виходить, молився перед Престолом Господнім за свого внука…
Василь Чепурний
