— Так, хлопці, а ну признавайтеся, хто зі сестринської спирт спи… Ну, це, як його? Вкрав, випив?
З такими словами до нашої палати забігла найбалакучіша із наших медсестер Юлія Олексіївна. Ми давно звернули увагу, що лише в неї на бейджику немає прізвища, лише ім’я та по батькові.
— Ми не знаємо, це не ми, не в курсі, точно не ми! — чотирма голосами відгукнулась палата.
— Я зараз усіх буду нюхати! — серйозним голосом проказала медсестра.
— Тільки не мене! — відгукнувся наймолодший наш боєць з позивним Архімед. — Я сьогодні ще не мився.
— А у мене ще вчорашній перегар, — в тон йому пожартував я, — тому існує ризик покарати мене не за ту 
провину.
Всі засміялися.
— Та ну вас, — махнула рукою Юлія Олексіїївна. — А мені не до шуток. Перший раз дали спирт не в бутилочках, а у пластиковій каністерці. Вчора прийняла, розписалася, а сьогодні туди, а каністерка порожня. Чим я тепер вас буду дізінфіцірувати?
— А може його не випили, а вкрав хтось, хто боїться уколів чи крапельниць? — висловив здогад мій сусід, поважний боєць Міша.
— Саботаж? — зблиснула очима з-під маски медсестра. — Щось не пригадую такого…
— А в інших палатах запитували? — цікавлюся.
— А ви як думаєте? І всі віднєкуються.
— Ну, ми можемо допомогти, — кажу. — Он у Архімеда є спортивний костюм, він зараз у сім секунд збігає за чекушкою горілки.
Медсестра махнула рукою і вийшла.
Крапельниці й уколи ми таки отримали. Спирт для дезинфекції Юлія Олексіївна майже вичавлювала із коричневої пляшечки, певне, останньої в господарстві…
P.S.
Щойно дізнався, що спиртовий інцидент раптом зійшов нанівець. З’ясувалось, що одна із санітарок просто перелила вогняну рідину у скляний посуд і заховала в шафку. Отже, завтра нас будуть «дезінфіцірувати» повним ходом. Краще б ми справді той спирт спи… Ну, себто, вкрали і випили.
Сергій Пантюк
