Вікіпедія щойно надала визначення цьому, певним чином, новому явищу. І хоча воно досить ґрунтовне і доволі всебічне, але існують деякі основоположні ознаки цього явища, яким вдалося вислизнути з побудованої Вікіпедією структури означення. Це заохочує мене теж долучитися до процесу колективного усвідомлення цієї зарази. Собі для «затравки», як кажуть на Московії, чіпляюся за одну відому всім коротесеньку цитату з основоположного для розуміння «загадочной русской души» твору «велікой русской літератури» — «Злочину та кари» Ф. Достоєвського.
«… мне надо было узнать тогда… вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я переступить или 
не смогу! Осмелюсь ли нагнуться и взять или нет? Тварь ли я дрожащая или право имею…»
Родіон Раскольніков, бачте, мучиться питанням: чи зможе переступити закладене в людину суспільним вихованням табу — вбити іншого? Навіщо? А хто ж зрозуміє оту «загадочную русскую душу»?
Виходить на те, що нинішніми росіянами ця, за їхніми мірками, гамлетівська дилема вирішується дуже просто: вдома, на своїй Росії, він тварь дрожащая, зате поза її межами – «право имеет». «Право» на вбивство невинних, беззбройних людей, на ґвалтування, тортури, розбій, грабунок без меж!
Так просто, виявляється, розрубати Гордіїв вузол протиріччя від Достоєвського! Не повстати вдома проти тирана, тільки схилитись перед ним у покорі, зате прийти в чужу країну і тут вихлюпнути всю свою, стримувану поколіннями, рабську суть в лють ницого ґвалтівника та безсердечного вбивці беззбройних людей.
Вікіпедія проводить певні паралелі між рашизмом і нацизмом чи фашизмом, але, як на мене, ницість рашизму аналогів не має. Тому хочеться сісти й поміркувати: маємо зібрати докази, аби зрозуміти це явище до глибини його коріння. Лише тоді суд над рашизмом (а другий Нюрнберг має бути однозначно!) пройде успішно.
Сподіваюся, що за тиждень-два справлюсь. Втім буде краще, коли цей аналіз проведуть багато людей: як фахівців з права, психології, суспільних наук, так і простих людей на кшталт мене і решти звичайних людей.
Володимир Ворона
