Ситуація з першоквітневим жартом Олександра Кириленка щодо зустрічі зі Стівеном Кінґом, відгомін якої досі не вщухає, викликала з пам’яті дуже схожий випадок із моєї журналістської практики.
На початку 90-х я працював у Чернівецькій молодіжній газеті «Молодий буковинець» на посаді відповідального секретаря. Видання було дуже демократичним, незашореним, тож першоквітневі жарти проходили на ура.
І от одного року напередодні Дня сміху молода і талановита журналістка Людмила Пустельник запропонувала допис, в якому йшлося про те, що білі курячі яйця шкідливі, тому що там може жити паразит — білояйцевий черв’як, який впливає на емоційний стан людини. Симптоми виникають промовисті: чухаються п’яти, постійно хочеться кави, шоколаду і їхати в Карпати.
Матеріал пішов у номер, а через деякий час до редакції прибула делегація від однієї з місцевих птахофабрик і підняла крик, що газета завдала їм фінансових і моральних збитків: люди припинили купувати білі яйця!
Я прагнув пояснити візитерам, що це тільки жарт, але вони вимагали компенсації й погрожували судом. Залишилося лише побажати їм успіху в такій справі.
Згодом був суд.
Суддя, жінка середніх років, після того, як вислухала сторони, сказала: «У мене таке враження, що на птахофабриці ні в кого немає потуття гумору. Навіть мої діти реготали з цього допису…»
Рішення було таким: птахофабриці за позовом відмовити, а газеті надрукувати повідомлення на кшталт, що такий то матеріал є першоквітневим жартом і білі яйця їсти можна. Але, здається, ми й це тихо проігнорували.
Отака історія, що варта пера не Кінґа, а, скажімо, Гашека чи Євгена Дударя.
Сергій Пантюк
