Ще небо таке гордійкувате, що не підступись, і сосни сердито викрекчують нічні дрижаки та витрушують з високих маківок підступний морозяний дих.
Ще річечка не скупала сонця, бо сліпає сірою торішньою узою. Ще звіддаля б’єш чолом кожній героїчній квітоньці і поштиво звеш її на Ви.
Але пуща зачула розвесіння, ісповнилося земними соками її лоно, і той кореневий аромат животворення вже нагадує птаству забуті за довгий рік весільні мотиви, рулади любощів.
Ще не чути дроздів, але їх провістують галайливі синиці та зяблики. І навіть кібчик, шугаючи понад бором, не харапудить, не відлякує, а торжествує і зове.
Валерій Ясиновський
