Жив колись в Конотопі Сява Білочка.
Всі сміялися на кутку, шо здоровий бугай і — Білочка. Тіпа: шо, пити не вмієш? А він взагалі не пив. У зав’язці був суворій.
Аж поті, як малий підріс, то розповів, шо це як йому рочки три було, то він подивився мультик про якусь білку і «виносив» батькам мозок, мол, хочу білочку.
А Сява поїхав якось до Києва у відрядження, і жив десь біля Голосіївського парку, і побачив білку, шо в людей з рук їла. Ну, увечері підпив і пішов у парк. Простягнув білці хліба, а як та підійшла — то вхопив…
Ех, шо то було!
Та білка порвала Сяву на німецький хрест і втекла. Але руку йому розпатрала, груди і навіть губу зачепила, стерво.
Сява прийшов у готель, обматав руку рушником і заснув, а вночі, як горілчана анестезія минулася, то так підірвався від болю, шо аж вив, і вже тоді швидку викликав.
Шили ту руку. І губу. Потім — інфекція, знову різали руку. Вопщім, ту білочку рік вихаркував… Як бачив, шо малий мультик про білочку дивився, то аж плакав. І пити кинув.
А малий того не понімав, все на губу батькову показував і казав: Білочка. Так і прилипло до Сяви — Білочка.
Руслан Горовий
