Не знаю як де, а в наших Сиворогах це — СОМПЛІ. Десь на них кажуть сосульки, борульки і т. д…., але в тих словечках відчувається штучність. Друге діло — Сомплі! Бо ж тут правдивість!
Ідемо зі школи додому.
Кидаємося сніжками, шморгаємось на власних сумках по самій дорозі, а тут глянь — замерзлі сльози з Василевої шопи.
Ну, гайда!
Летимо до тої шопи, бо там зі стріхи висять натуральні — сомплі. Кожен з нас хлопчаків відломлює собі по одному, а то і по два тих льодових сомпля…
І починається трапеза.
Смакота, слухай, неймовірна! Той лед ми кусаємо, гриземо, лижемо… Один поперед одного хоче показати, що він відкусив більше!!!
Тарахкотяь ті куски леду поміж дитячих зубів, що з писків аж піна йде. І зупиняє цю дивоглядь аж цьотка Манька. Кричить вона так, що аж в самої пара з писка валить, ніби з паровоза:
— Ану, виплюнь той лед їден з другим. І ти подивись на них, які дурні! Боже-боже!!! Всім вашим мамам порозказую, які ви йолупи!
Прибігаю я додому і найперше, про всяк випадок, запобіжливо, розказую мамі:
— Мамо, а ти знаєш, шо наші хлопці робили?
— Шо Сірожику?
— Наво, з Василевої шопи сомплі гризли. То не йо лупи?!
Сергій Файфура
