Сьогодні Міжнародний день друзів.
Ще від ранку про це нагадав Фейсбук. І протягом дня сюжет розгортання подій нагадував мені про особливий зміст того, що відбувається.
Після чергової зустрічі мене заскочила смс-ка: на Новій пошті на мене чекала посилка…
Тепер у нас в домі замешкало два літри концентрованої сонячної енергії з берегів Дністра. Сонце, грози, вітер, квіти, нектар і бджоли сформували цей фантастичний простір, який виплекала Світлана, а Сашко доправив його мені до Чернівців.
Я смакую мед, облизую ложку і посміхаюся до них у Нову Ушицю. Ми з Сашком не просто друзі у звичному розумінні цього слова. Ми друзі «у другому поколінні».
Друзями були наші батьки: Ананійчук Степан Андрійович і Ткач Іван Онисимович. Все життя я зі зворушенням пригадую їхны взаємини, які почалися у них ще зі шкільної парти.
Як вони ставилися один до одного!
Любов, взаємна повага і непоказне піклування – це лише окремі штрихи, які породжують мої спогади. І якщо казати про друзів у День дружби, то я казав би саме про них.
А Сашко і Світлана точно потрапили в ноту пам’яті.
Ми щиро вдячні вам, друзі, за сонячний дарунок з каньйонів Дністра!
Валентин Ткач
