Мене сьогодні пробиває на сльози. Якесь таке різке усвідомлення, що ми мусимо вигребти нарешті все сміття історії з наших надгробків і цього сміття тонни. Чому нас постійно намагаються принизити? Чому наші вояки УПА так тяжко були покарані за свою визвольну боротьбу — такою неповагою стільки років! Чому в країні, яка стала незалежною і почала відмиватися потроху від радянських шмарклів, наші вояки за свободу мали стояти в кутку, на маргінесі, у зневазі і забутті, бо тільки радянські ветерани були в пошані і на святкових урочистостях?
Чому Голодомор для більшості світу так і не став відомим як геноцид українців? Чому з українських повстанців досі роблять нацистів? А з українських письменників – cruel writers?
Сьогодні сталася така історія. Я запостила на Фейсбук фото з моєю прапрабабою, вивезеною на Сибір. І от цілком незнайома мені жінка пише, що в неї є таке саме фото. І на ньому праворуч від моєї прапра — її вуйко Василь. Марія, прапрабабина невістка, померла на засланні. Василь, син моєї прапра, відрізав косу своїй покійній жінці, щоб поховати ту косу в рідній землі, а тіло жінки лишилося у вічній мерзлоті. А коли помирав, то просив, щоб його поховали коло тієї коси…
І от Марія Шеліхевич, якої не знала раніше, у фб пише мені, що її вуйко, теж Василь, той, що такий молодий і гарний на фото, теж помер на засланні і родичі обрізали його волосся, щоб поховати в рідному селі. А потім через багато років повернулися в сибіри шукати його могилу, але так і не знайшли…
Мені просто рве нутро від думки, як мали страждати всі оті наші старші, які знали всю правду про своїх родичів по криївках, про розстріляних в галицьких лісах, вивезених, катованих, і діти яких приходили з радянської школи, де їм казали, що лєнін — то їхній гєрой, а бандерівці — то бандити. А їхні батьки — то калхознікі. Без роду і племені…
Я ніколи їм не вибачу.
І наші хлопці зараз б’ються з нащадками тієї мерзоти, яка прийшла на нашу землю, щоб зробити з нас манкуртів. Я молюся за кожен влучний постріл у ворога. І благословляю Українське Військо. Сьогодні — Покрова. І день Збройних Сил України. Без Перемоги нема ні в чому сенсу. Перемагайте, найдорожчі, оту нечисть. Перемога за нами! Дякую щоденно, щохвилинно, дякую кожним подихом. Ваша справа неоціненна. Слава Україні! Героям Слава!
Мар’яна Савка
