Сей відомий вислів «Хочеш миру — готуйся до війни» саме впору. Велика війна люто лютує, але раптом, бац, на одній з башт московського кремля взавтра один півник не прокукурікає і – пиши пропало! Аla, уряд Керенського знову очолить Росію… Допоки світові лідери визначатимуть утяті межі Московщини, тут, в Україні, сльози, соплі, прокльони просихатимуть на споді осушених склянок.
П’ятий універсал на Софіївській площі уже ніхто не проголошуватиме. Центральна Рада з Директорією хоч ще не забулись, але сьогодні добряче припали пилюкою (нині завзяті мисці з мисткинями не здуватимуть порох з пожовклих тестаментів, а заходяться коло своїх московідіад і польових досліджень українського сексу).
Се – стовідсотково! Андрій Любка з Василем Кузаном, навчені досвідом, визначатимуть за сприяння Тараса Кременя рівень сучукрліту. Оксана Стефанівна – ну, як же без неї – за кордоном розповідатиме про свою самозакоханість, а Андрій Курков — про прирученого пінґвіна.
От кого буде шкода – Артема Чеха. Письменник свідомо пішов на війну… А про Велику війну написати щиро-зсередини, на жаль, в Артема не вийде! Мова йде вже не про сто відсотків, а тисячу. Спом’янете моє слово.
Артем Чех – письменник маніжний. Удаваний… Мирний… Негодящий для зображення штурмовиками бою у лісопосадках. А, власне, там найтяжче Воїну-українцю. Власне, про се міг би передати Сенцов-кінорежисер. Хоч, як в одному з інтерв’ю завважив О. Санін, що нині на вустах: «Глядача, який у вільному доступі бачить поле бою, уже нічим не здивуєш».
Отже кіно відпадає, слід покладатися на перевірене віками «втаємничене» красне письменство. Бо, коли мова заходить про тих, хто «підковує вошу», – спробуй передати словами.
Війна – се не лише смуток і втрати, а й філіґранне мистецтво. Готуючись до миру, вже тепер мусимо пам’ятати про штуку війни. Вволю ж наситилися писаним-переписаним словоблудством… І по крупинці, яко той Марсель Пруст, слід відображати що з нами було. Заодно, не довіряти ні собі, ні Господу Богу. Тільки, образотворчості! Тоді й матимемо те, що дотепер не мали.
Чом не попробувати щастя…
Ярослав Орос
Фото Леоніда ЛОГВИНЕНКА
