Цього року помер мій далекий голінський родич Дмитро Леонтович Пащенко 1922 року народження. Останнім часом жив у дочки в Соснівці під Конотопом, і ми мали домовлену ще 10 років тому зустріч. Аби він розказав мені докладно, де ховали людей, убитих голодом у Голінці Дмитрівського району Чернігівської області.
Чому він добре знав місця поховань?
Бо був у бригаді 10-річних школярів, яким голова одного з 4 калхозів давав їсти — тільки треба було здати норму. Яку? Зібрати трупи по селу й вивезти на один із 14 цвинтарів. Найбільше Дмитро Пащенко возив на Вольківський цвинтар — це в напрямку Дептівки. І саме там він мав показати мені сектор, де закопували загиблих.
Про своє «трупне наймитування» в калхозі розповідав мені буденним тоном, з багатьма деталями. Ніякого фальцету. Але й оцінок цій історії не давав. Отак, мовляв, було. Та й годі.
Також померла цього року остання старожилка великого колись кутка Куток. Жіночка розповідала мені під запис на мобільний телефон про пухлих і убитих голодом 1947 року. Деякі імена не розчув і домовилися зустрітися ще. Але за кілька останніх років так і не дістався до її сина у Бахмачі, де вона доживала. А запис з мобільного не зберігся…
Радили мені також старого Недбайла, на прізвисько Бичок. Жив він самотньо на Хоруженківці і теж, кажуть, був пухлий 1947 року. Але він був неговіркий, а взяти когось у провідники, щоб розгомоніти, мені не вдалося. Позаторік він помер на храм — на Михайла. Тоді і я храмував у хаті навпроти. І перша ж думка: тепер мені ніхто не розкаже про замордованих голодом на кутку Троцівка.
За офіційними даними Голінської сільради на її території убито голодом 9 чоловік. Мені вдалося збільшити цей список до 42 осіб — опитував людей 1910-20-их років народження. Так, на око, в селі убито голодом за 1931-1934 та 1946-1947 роки не менше 300 осіб. Але довести це вже буде важко — з іменами та обставинами. Будуть товкти: «Докажи!»
Ідіть з Богом.
Кожну смерть докажем. Прийде час.
Ростислав Мартинюк
