Пам’ятаю, ще малим хлопчиною, як мама з татом розказували про страшні голодовки. Проте глибинне усвідомлення і масштаб трагедії прийшли набагато пізніше, уже в зрілому віці… Сьогодні з сім’єю, як і більшість українців, ми також запалили скорботну свічку, промовили вголос «Отче наш», помолились за упокій душ, невинно замучених одвічними і лютими катами України…
Приступили обідати.
Слава Богу, на столі було вдосталь і смачного, і жирного, і ситного…
А вже серед обіду, смакуючи, я збагнув, усвідомив і навіть злякався…
В такий день — грішно, просто не правильно робити такий обід. Саме так я це відчув, і стало мені і болісно, і совісно…
Тож маленьким своїм одкровенням прошу пробачення і у невинних жертв, і у самого Господа. Бо усі ми видимі Йому. Простіть і ви, хто зрозуміє…
Сергій Файфура
