На дитячому майданчику п’ятирічна дівчинка говорить красивою, навіть вишуканою українською мовою, а її мама — російською.
Я довго стримувалась аж поки не спитала: чому так?
— Так папа у нас украинец! – усміхаючись, відкриває таємницю сеї дивини мама.
— А Ви хто?, — питаю і отримую дивовижну відповідь…
— Я?! Я — києвлянка. Мне так проще…
Розумієте?!
Вона кієвлянка. І їй так прощє. І чоловік у неї украінєц…
Згадую цю розмову і сама себе питаю: чому так і до яких пір? Або щоби ця кієвлянка зрозуміла – доколє?!
Хоча тішить, що в цій родині є притомний тато, і схоже, що саме він має перше слово, і воно українське!
Тетяна Череп-Пероганич
