Теза про припинення допомоги українським біженцям, аби стимулювати їх повернутися додому за логікою дуже схожа на тезу про те, що треба припинити давати Україні зброю і тоді війна закінчиться. Тобто вони абсолютно алогічні і безглузді, бо воно так не робе.
Навіть можна ігнорити той чистий і прозорий як січневе повітря факт, що люди втікали не за чимось, а від чогось. Що втікали від війни та ризику смерті чи каліцтва, а не за велферами західних країн. І тому навіть позбувшись виплат біженці просто почнуть жити в гірших умовах, але жити, за чим вони власне і поїхали.
Тут важливіше інше – як влада пробує на смак інструмент примусу, наче карамельку з новим смаком. Зрозуміло, що примусу під час війни не уникнути. Але застосування його має бути хірургічно точним і максимально прозорим і справедливим, аби не перетворитись на щось таке, що не хочеться навіть називати вголос.
І от вони в роздумах ходять берегом океану примусу і борються зі спокусою пірнути з розбігу з головою в цю солодку субстанцію, яка одразу вирішить частину проблем, що постала перед країною і владою, котра її зараз очолює. Але з іншого боку – бояться, що море розхвилюється дуже, а в шторм плавати — так собі. А море вже брижами йде і на курортне мало схоже. І тому примус не панацея, а лише спосіб скоротити шлях навпростець, який порушить рівновагу і викличе нові проблеми.
Те, що Зеленський хоче подобатись виборцям і має плани на другу каденцію – сильно рятує нас від авторитаризму. Подякуймо богу, що придумав нарциссизм…
Тому ОП зараз – лабораторія експериментів, які вони тестують на всіляких маргінальних персонажах. Тестування гіпотез. І, на щастя, народ в основній своїй масі реагує здебільшого правильно і повертає гіпотези на доопрацювання. Бо реакція – це дія, відгук на подразник. Вона сигналізує про те, що організм живий і реагує на подразники правильно. Як і повинен.
Володимир Гевко
Мал. Юваль РОБІЧЕК
