Ну, що ж ось і закінчується черговий етап мого життя. Поїздка в Сполучені Штати Америки стала для мене не менш важливою, ніж бойові дії. Перебуваючи тут, я побачив ту саму можливість жити достойно. Мав розмови з багатьма українцями, які переїхали сюди 10-15 років тому, і в майже у всіх проглядається один і той самий мотив, а саме щодо чесної праці без корупції і того всього, що, нажаль, оточує нас до сих пір.
І тут ти бачиш, що плідна праця, яка навіть не повʼязана з підприємницькою дозволяє тобі жити гідно. Буквально за два місяці познайомився з десятками наших співвітчизників, які приймали нас реально як справжніх героїв.
Ми повинні дуже багато в чому перейняти досвід від американців у сфері відношення до ветеранів, як в плані людського, так і в державному плані. Американці поважають своїх ветеранів, а саме майже як своїх рідних людей. Особисто до мене підійшло більше сотні людей, які дякували мені за службу, хоча я завжди говорив, що я не громадянин США, а їхня відповідь завжди була, що не важливо, а служба — то є служба, що ти віддаєш своїй Батьківщині все.
З приводу наших проблем, які ми маємо в нашій країні. Наше суспільство абсолютно не готове до сприйняття людей, які отримали поранення в цій війні. Тут до тебе, якщо ти на інвалідному візку чи на протезах відношення як до звичайної людей, а в наших реаліях ти не пройдеш по вулиці спокійно без поглядів.
Про інфраструктуру, то питання закрите. Будучи останні дні в Нью-Йорку мав змогу прокататись на метро і взагалі досить добре відчувати себе на протезах. Питання щодо інфраструктури в тому самому Києві? Відпадає. Згадайте те саме метро, не говорячи вже про іншу купу «благ», які ми маємо для людей з обмеженими можливостями. А навіщо, якщо ми можемо покласти бруківочку…
На жаль, про відмінності можна говорити вічно, але всі повинні зрозуміти, що вже на цей момент ми маємо близько 60 000 людей, які втратили кінцівки. І тепер вже питання до вас, неважливо якого ви чину і статусу — чи будете ви сприяти розвитку поваги до ветеранів цієї війни, яких буде ставати тільки більше і які віддали цій країні своє здоровʼя?
Хочу виразити подяку фонду Revived Soldiers Ukraine, які дають нашим хлопцям другий шанс на життя та встановлюють одні з найкращих протезів у світі. У Львові мені головний протезист сказав: «Тобі буде простіше пару разів крутнути колеса на візку, аніж ходити на протезах». Добре, що не послухав того ідіота. Я тут пересуваюсь на протезах цілий день!
Ставлю основну мету для себе, щоб поміняти в Україні ту всю прогнившу систему, яка склалась на сьогодні. Наголошую, що якщо ми не будемо нічого змінювати зараз, то іншого шансу вже не буде. Це вже остаточний етап становлення нашої нації, і він є під реальною загрозою існування. Тому прокидайтесь і починайте змінювати на краще нашу Батьківщину. Разом – сила. Працюємо.
Руслан Топчан
