Найстрашніше, коли ти знаєш час і знаєш точно, що він прилетить тебе убивати. Прилетить, як прилітав учора й сьогодні. Прилетить завтра. Ти дослухаєшся до звуків, аж поки знову по годиннику твій слух вловлює звук того, що летить тебе вбивати. Ти знаєш і він знає.
У нього ракети і бомби, а в тебе маленький клаптик землі, в який ти втискаєшся, болісно беззахисний з однією думкою, щоб і цієї ночі Господня сила уберегла тебе і щоб почути, як стихає віддалік ревище твого убивці.
А вранці сходить сонце. Як сходило вчора і зійде завтра. Величезне сонце, світла і тепла якого вистачає на всіх. І ти радієш цьому світлу, радієш новому дню, проліскам, що ніби солдатики стоять у два ряди в твоєму саду і так квітують… А ти з жахом думаєш про ніч, коли знову прилетить твій убивця.
Валентина Мастєрова
