Їду на лісапеті. Назустріч — незнайомка:
— Віталік, ти?!
— Тю, а хіба не видно, — гонорово обурююсь я.
— Та бачу, що ти, але так змінився. Очки одів. Бороду десь потеряв.
— Я так змінився, що навіть не Віталік!
Павло Щириця
P.S.
Іду через Пекарські луки з Михайлівки в Конончу ввечері. Назустріч — дідок із ціпком, такий, як той Ох:
— Здрастуйте, Батюшко! Слава Богу!
— Навіки слава! — кажу. — Але я не батюшка!
— А й правда! Не батюшка! Наш хмілянський батюшка похожий дуже, але такий поважний! Я вже бачу, шо ви — не хмілянський батюшка! Я ж-то був подумав, що ви — хмілянський батюшка, але вже бачу, що ви — не хмілянський батюшка! Хоч і дуже похожі на хмілянського батюшку.
Валерій Корнєєв
