Росіяни окуповують частину вашої території, стирають історичну назву регіону, присвоюють йому якусь свою стандартно-бюрократично-комуністичну назву, на кшталт «народна республіка», виселяють звідти українців, завозять туди росіян, командирів окупаційних полків призначають місцевими керівниками, і Москва наказує Києву приймати тих російських найманців у цивільних анцуґах за «представників місцевого народу».
Далі росіяни замінюють давню місцеву топоніміку, яка несла історичний зміст, на беззмістовну, скажімо, якесь Лєбяжьє, Бєрьозкіно… І через двадцять років серед нас знаходиться достатньо байдужих людей, які кажуть: «І нащо нам той клаптик землі? Там же немає жодного українця».
Росія, тимчасово, стримує наступ.
А дехто вже й щасливий: «Не стріляють! Вайни немає!» А Москва просто вичікує, до наступного удару, захоплення наступної області.
… Війни немає… Та чи є Україна?!
Погляньмо на старі мапи Українських Земель, і усвідомимо, що через скільки коротких ударів «тихою сапою» Масковія нас проковтне остаточно, якщо ми не опиратимося загарникам військовою силою, озброєною потугою, впевненим у собі народом!
Володимир Сердюк
