У мене на думці, на серці, в душі, перед очима цими днями Ганна Василівна… Справжня Господиня життя… Неповторна дружина, мудра матуся й матушка… Та, що вміла зробити український світ притягальним і добрим магнітом у всьому. Та, що пояснювала найскладніші речі і добирала такі потрібні слова… Та, що дарувала радість спілкування й розуміння, надії, оптимізму, краси і сили, і такої притягальної різноманітності…
Вона — напрочуд модерна й водночас закорінена у традиції Віри і Любові… Була такою яскраво красивою і неповторною, такою талановито щедрою… І вміла бути щасливою… І переконувати весь навколишній світ, що українська справжність саме така: багатогранна, мудра, усміхнена, відкрита…
Та, що вміла робити свято в усьому: скільки психологічно терапевтичного релаксу подарувала нам за жорсткий останній рік хоча б кулінарна сторінка Ганни Василівни… І таких прикладів можна наводити і наводити…
Так сталося, що останні тижні її життя ми обмінювалися світлинами в месенджері щоденно… І зараз я з жахом розумію, що останні сердечка любові я отримала буквально за кілька годин до того, як трапилося те, що трапилося… І вони залишаються зі мною назавжди…
Маємо зберегти її Світло…
Світло любові і справжності…
До цієї майже випадкової світлини Ганна Василівна Арсенич-Баран зробила коментар: які ми всі щасливі у цю мить…
Дякую долі і світові, силам Небесним і Земним, що подарували мені щастя спілкування і взаєморозуміння з Вами, дорога Ганно Василівно… Царство небесне… Ніжна і світла пам’ять…
Ірина Красуцька
