Суспільство

В епіцентрі торсіонних полєй

Острів. Останні дні мистецького симпозіуму. Прокидаюсь у номері від того, що хтось у дворі гучно каже декілька разів: «Добрєнькова утрєчка». Голоси високі, жіночі. Двері на балкон відкриті, акустика хороша.

Ранкову тишу розрізає ще три-чотири «добрєнькова утрєчка». На годиннику 7 ранку. В голові є дві думки. Перша: «що це за довбо*оби? і друга: «що це за є*анати?» Якась секта «добрєнькова утрєчка» на виїзді. Від ідіотської єлєйності цього словосполучення мене починає мутити.

Виходжу на балкон.
У дворі стоять два нових автобуси. У сусідньому корпусі всі балкони заповнені на диво посміхненими жіночками 40+, 50+ і 60+. Деякі — в панамочках. Вони стоять по дві-три на балконі і волають своє «добрєнькоє утрєчко» не просто в космос, а хмирю у спортивному костюмі, який курить вейп.

Хмирь висок і поджар, коротко стрижений під морпеха, з сивими скронями, але ще — ого-го! Тримається у формі. Ось він, цей альфа-самець, на якого водопадом ллється єлей жіночої доброти.

Тьоті дивляться на нього закоханими поглядами. Хмирь суворо димить вейпом. На ногах у нього тапки-монолит. Одна тьотя побойчей перехиляється через балкон і солодким голоском каже альфа-самцу:
— Севодня день рожденія Богородіци!

Хмирь суворо піднімає одну бровь від цієі нахабності і скрізь зуби відповідає:
— Севодня дєнь осєннєва равнодєнствія і засіданіє Кармічєского совєта.

По балконах проноситься захоплений ропот. Одна з тьоть повертається до іншої і озорним голосом каже:
— Ну что, Любаня, будєм засідать?

Всі з балконів весело регочуть в прєдвкушеніі. Хмирь суворо дивиться на годинник:
— Так! Організовано виходім во двор в два!

Всі на балконах весело плескають в ладошкі. Зауважу ще раз — на балконах суцільно жінки. Вожак обводить всіх суворим поглядом. Піднімає довгий дракулівський палець Бейли Лугоші, з як мінімум п’яти фалангами і каже:
— А ну-ка тихо! Нє опаздиваєм!

Всі різко зникають з балконів.
Зависає важка тиша. Команди вожака чітко виконуються, що не можна не помітити. Років три цей гуру точно сидів, думаю я. Навскидку. Ну, може п’ять…

Як несподіваний удар кувалдою по потилиці, у мене наступає лютий бодун від вчорашніх возліяній в барі після відкриття виставки і він явно серьйозно усугубльон побаченою картинкою. І я твердо вирішую не прої*ати «засіданіє Кармічєского совєта», чого б це не вартувало. Бо антропологічні дослідження в епіцентрі секти Менсона ще ніхто не відміняв.

За п’ять хвилин друга, я, як чувак з «True detective» причаївся в засідці у хащах луізіанських джунглів, а точніше не далеко від виходу в цей корпус, за великою іржавою цистерною і кущами. Сів у секрет, значить. Навколо території було накидане різноманітне сміття, яке розтягують зі смітників єнотовидні собаки, які орудують з ним вночі.

Рівно у другій двері в корпус з гуркотом відчинились, ніби хтось в’ї*ав по них ногою. І перший, гоголем, розправивши плечі, високо піднявши підборіддя і широко розкидуючи ноги в тапках-моноліт вирулив великий гуру і альфач, в одному флаконі. За ним гуськом, як щури за Нільсом, качечками проковиляли штук п’ятьдесять різнокаліберних тьоть. Всі вони були оснащені килимками для йоги. Організовано, видно, що не вперше, вони півколом розташувалися перед своім куміром на траві. Гуру повідомив зичним голосом:
— Заседаніе карміческого совєта обьявляю откритим!

Всі почали аплодувати і дивитись на вожака вологими від щастя оченятами. Ну все, приїхали, подумав я і увімкнув камеру на телефоні. Гуру почав «заряджати», як треба жити, про позитив, любовь, гармонію, щастя, чистку карми і ху*к, несподівано, про теорію торсіонних полей. Ну, а як же?! Хто б сумнівався, що якась псевдонаучна теорія там має бути, для запудрювання мізків.

— Торсіонниє поля, — важно казав гуру, піднімаючи палець угору, — могут вращаться как по часовой стрєлкє, так і протів часовой. Те, що по часовой — ето правонаправлєнноє двіженіє ілі плюсовая енергія, которая дайот чєловєку возможность жить в гармонії, любві і получать удовольствіє…

Не важко здогадатись, що ті поля, що проти часовой стрілки – ху*ові, і призводять до тотального пи*деця. Тьоті це все уважно слухали з блаженними посмішками, якимось чином устаканюючи цю інформацію і поєднуючи її з «дньом рождєнія Богородіци». У деяких з них виступили навіть сльози радощів, коли гуру вже зовсім розійшовся.

В кульмінаційний момент, коли альфа-гуру вимовив влучно підібрану метафору, шо «поля — оні как тополя» у мене зрадницьки задзвонив телефон, видаючи моє розташування в епіцентрі торсіонних полей. Бл*ть, я ж не вимикнув звук.

Конспірації — ноль.
Треба зауважити, що на Острові ти так розслабляєшся, в середовищі приємних тобі колег і друзів, що всі інстинкти самозбереження притупляються. В телефоні мене, наполегливо і заманливо, кликали на лавицю під гастроном, щоб пити пиво.

— Аааааа!!! — раптом заволав гуру, — чужак!!! Шо ти тут дєлаєш?! Чужой на теріторії! Ето частниє занятія! Кто разрешил? Ето нельзя слушать! Нельзя!

Піднявся якийсь істеричний шухер і ахтунг. Далі був страшний скандал з альфа-гуру і всіма наповненими любовью і торсіонними полями по самі вінця багаточисельними тьотями, подробиці якого можна опустити.

Можна лише сказати, що вони накинулись на мене з такою люттю, що якщо б гуру наказав, то мене розірвали б на шматки і з’їли мозок і серце, ще і вирізали всіх моїх родичів до сьомого коліна. Бо я ледве не вкрав секрет істіни, причому на халяву. Чужак — це не жарти.

У мене визріло єдино правильне рішення — тікати, бо мало лі шо, і я срочно евакуювався під гастроном, перевів дух і з задоволенням зайнявся приємним заняттям. А саме розпиванням холодного пива з друзями.

Але «засіданіє Кармічєского совєта» справило на мене потужне враження. Якщо б цим тьотям гуру наказав піти походом на Берлін, чи взяти штурмом гастроном, чи перерізати горло всім в радіусі ста километрів, то вони б не роздумуючи це все виконали.

«Торсіонні поля» — працюють.
Я точно переконався в цьому, в результаті простого і невеликого дослідження.

Олеха Манн

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.