Ось він, «бєссмєртний полк».
Це ті, хто ненавидить українську Україну, хто шепоче «Путін пріді», дивлячись у темній кімнаті телеканал «Звєзда»…
… Хто кривить губи в бік вояків теперішньої війни – «вас туда нікто нє пасилал», хто верещить проти декомунізації: «не троньтє нашу память!», хто бризкає слиною: «не нада меня заставлять гаварить на укрАинскам», хто ходить на концерти бидлик і лорак, хто голосує за вілкулів, мураєвих, рабіновичів та інших.
Ось вони – ті, хто не дає усім нам виборсатися із багна, в якому ми лишаємося вже чверть століття у той час, коли всі притомні народи, маючи набагато гірші стартові можливості, пішли далеко вперед. А ми все борсаємося і борсаємося, бо ось ці тягнуть нас за ноги на дно, в мутну і смердючу калабаню, де тхне совком уперемішку з російським шовінізмом та ностальгією за «крепкой рукой».
Вони будуть біснуватися, поки будь-яка спроба відстояти українську Україну не буде супроводжуватися криками «правакация!», поки будь-яку спробу просто сказати вголос правду усілякі підгавкувачі називатимуть розхитуванням човна. Поки чинуші усіх рівнів будуть дивитися крізь тебе, коли ти, наївна, вимагатимеш від них справедливості – від скасування незаконного будівництва починаючи.
Ось вони, оці, тицяють у мене і в моїх обох дідів – обидва вони були знищені диктаторською людиноненависницькою червоною системою – один в застінках НКВД, інший – в якості гарматного м’яса на фронтах Другої світової. Вони тицяють у очі тих хлопчиків, які сьогодні віддають за Україну своє життя, вони тицяють у очі їхніх вдів, матерів, дітей.
Це ті, хто шипить у бік справжніх українських героїв, котрі боролися проти двох систем одночасно.
Нині вони знову святкують вєлікую пабєду.
Але поки ми не переможемо ось цей «бєссмєртний полк», оцих «восставших из ада», чия ненависть до мене і до мільйонів українців по духу, розкладає їх самих, як черви плоть — ми не виберемося із цієї каламутної калабані.
Галя Плачинда
Фото Владислава МУСІЄНКА
