Кожен з нас є центром прийняття рішень. Я приймаю важливі рішення увечері. Люблю увечері помити пару червоних заліщицьких помідор, нарізати дольками сала, почистити зубчик молодого часнику і відрізавши несвіжого хліба, неспішно їсти все це як в дитинстві у плацкартному вагоні потягу дорогою на море. Можна ще, якщо є, зо дві холодні котлетки і варене яйце, попередньо мокнувши його у сіль. Але це не обовʼязково.
Головне – сало і помідори. Вони царюють у цьому дорожньому меню. Не забракне одна-дві картопельки в мундирі і куряче стегенце. Але це вже у найширшому і найшикарнішому варіанті. Сюди ні в якому разі точно не йде будь-яка ковбаса. Навіть найдорожча. Це точно! Нічого штучного і неприроднього. Лише натуральне!
Все це можна потім запити гарячим чаєм, який приносила колись люб’язна провідниця. Але ввечері ти вдома мусиш приготувати його сам. І це не біда.
Але все, про що пишу, стається рідко. Сучасний рівень власного інтелекту блокує доступ до щастя. Тому випиваєш зазвичай склянку води і йдеш на фіг спати.
Володимир Килинич
