Суспільство

Вбивчі аргументи «красноармейских» нащадків

Свого часу я спілкувався з кількома росіянами – справжніми, шовіністичними (щоправда, не показово, але від того не менш переконаними) нащадками завезених до Одеси «красноармєйцев». Їх, таких затятих у моєму житті було троє. А може і більше… Вони з’явилися приблизно одночасно (і пішли з нього, до речі, теж). Наше спілкування, безумовно, не виходить назвати надто близьким, але воно було, нема де правди діти.

Всі ці люди, хоч і не були позбавлені інтелекту, любили подискутувати, навіть не скажу, що не вислухали опонента (тобто мене), але наполягали на стандартних нісенітницях: «ми — одін народ», «Украіна бєз Россіі нє імєєт нікакого будущого», «я нє імєю нічєго протів украінского, но говоріть на ньом нє буду нікогда», «Одєсса – ето город русскіх», «русскій язик об’єдіняєт людей», і найцікавіше: «ти на самом дєлє тоже руській».

Я? Серйозно?…

Аргументи були такі:
1. «Ти слушаєш русскую музику» (так, було діло, я колись направду слухав багатенько «русский рок»).
2. «Ти смотріш русскоє кіно» (і це було… не всяке, звісно: переважно – щось не дурне…).
3. «Ти смотрішь русскоє тєлєвідєніє» (було і таке – дивився колись футбол, а також матчі НБА, НХЛ, був і певний інфотерор з боку старших членів сім’ї, через яких я вимушено чув різноманітне совкове ретро та інше московське лайно на зразок «голубих огоньков»).
4. «Ти чітаєш русскіє кнігі» (не зовсім так: я читав багато книг російською мовою, але саме російських мало — переважно то були переклади світової класики і сучасної білетристики, історичну і філософську літературу частіше таки обирав україномовну, але загалом нехай – зарахуємо і це).
5. «Ти разговаріваєш на русском язикє» (вбивчий аргумент – що тут скажеш?!).

Насправді, ці люди мені дуже допомогли. Я їм вдячний.
Багато гігабайтів русского року пішло в небуття; останній фільм, вироблений в Росії, я дивився в когось зі знайомих… ще до війни; про російські телеканали я якось особливо не задумувався — то ж був лише спорт, нічого зайвого, — але от задумався… і вимкнув їх для себе назовсім, а буквально трохи пізніше вимкнув і телебачення як таке; російськомовні книжки не купую так давно, що вже й не пригадаю, яка була остання (навпаки, помалу позбуваюся, а якщо йдеться про щось інформаційно цінне, то намагаюся знаходити українські аналоги); ну а на «язику» коло і замкнулося: я нарешті чітко зрозумів, що якби послуговувався українською, то усі ті вищезгадані пункти мені б не закинули, адже був би людиною українського культурного простору, «без компромату», так би мовити. Ну, і остаточно пішов з їхнього простору в наш.

І ще один конче важливий аспект: росіян (про всяк випадок уточню, що йдеться не про етнічне походження чи місце народження, а виключно про те, що в голові) я теж позбувся. Всіх! Зараз навіть нічого про них не знаю. Ну, хіба що зовсім базові речі — кількість дружин і дітей. Так, ці люди мені певним чином допомогли. Але тепер їх і їм подібних не має бути. Зовсім!

Сергій Бригар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.