Суспільство

Весна! Посмерджує реальністю, попахує надіями…

В Києві рання весна.
Посмерджує реальністю — попахує надіями. Проходжу під вечір через Контрактову площу і бачу, на лавиці сидять дві красуні…

Одна з них ще завита по-зимовому, тому цікава мало, а ось інша — розвеснилася. О, діло, думаю!!! Ту другу, автоматично сканую: розкішна зачіска, спідничка тугенько натягнута на круте стегно. Навіть шнурочки якось веселенько зав’язані на чобітках . І ті ніжки під панчішками світяться якимось вічним магнетичним сяйвом.

Глянув і аж морозець пішов поза шкіру.
Ох!!! Стріпанувся як той когут, а сам думаю: і коли то вже мені набридне!!!

І тут від морозу, раптово аж у жар кинуло. Та не дай Боже, щоб ТАКЕ, і колись мені набридло! Це ж треба, щоб така дурня залітала в голову! І кому — мені!

Але проходячи повз тих демісезонних щебетунь, раптом чую, одна з них говорить людською мовою, а друга виявляється м’ясниця — хлапає «общєдоступним» язиком.

І тут мене така тяжкезна туга ухопила!!!
Ніби хто якимись кліщами ребра стиснув. І здавалобся, ну, чого?!!! Та на здоров’я. І розумію, що не маю права так мислити, чую, що грішу, чую, а спинитись не можу.

І що характерно, (і від того болісно), що саме та язиката голова, що керує саме тими шовковими оголеними ніжками, якраз вона і «ди чьокає» і «вашшєкає», ну!!! Господи, краще б я йшов у своїх справах через Поштову , а не через Контрактову!!!

І йдучи вже подалі від тієї зрадо-лавиці, я миттєво відчув, що зовсім не таке аж круте у тої фіфи стегно, і шнурочки якісь дурноваті. Та і що там за сяйво від тих ніг? Ну, яке то сяйво.!! Протяги поміж колін свищуть. Натягнула на свою гусячу шкіру розцяцьковані рейтузи, щоб тільки дратувати порядного чоловіка! Ага!

Нічого-нічого, пройде небагато часу і розвесниться наповну і та кобіта, що зараз ще так туго завита. І хто знає, можливо там розкриється моїм очам така шовкова жіноча краса, що я забуду всілякі слова, які тільки знав. І зазвучить лише музика. Музика любови до усіх, навіть до тієї «чьтокалки», яка ніколи мене не полюбить. Та і за що мене любить, коли я такий грішний! Такий грішний!

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *