Патріархального світу більше не існує. Мій улюблений Стейнбек у «Гронах гніву» описує часи Великої Депресії, коли економічна криза, неврожаї та пилові бурі зганяли з нагрітих і намолених місць десятки тисяч раптово збіднілих фермерів і примушували їх мігрувати по країні. І щоб пристати на це направду важке рішення і зважитись покинути дім – фермери збирали нараду.
Чоловіки сиділи колом навпочіпки і мовчки, із задуманими обличчями, малювали прутиками візерунки у глибокій оклахомській пилюці. А діти та жінки боязко ходили тінями за їхніми спинами, намагаючись за виразом облич зчитати, що там відбувається і чи є надія.
Економічно це були сім’ї, ідентичні сім’ям та родинам нашого часу і кожен працював на прибуток своєї сім’ї, але своє майбутнє та майбутнє своїх сімей чоловіки обговорювали з іншими чоловіками своєї спільноти. Це було справжнісіньке патріархальне суспільство.
Зараз дуже складно уявити ситуацію, аби чоловік обговорював якісь важливі економічні чи господарські рішення, що стосуються його сім’ї, із сусідом, а не з власною дружиною. Хай би спробував!
Звісно, закостеніла і абсолютно очевидна дискримінаційна інерція того патріархального світу все ще триває. Але самого світу вже нема. Це схоже, аби хтось голосно крикнув в ущелині і пішов, а його відлуння ще довго петляє кам’яними звивинами стін. Половину людського світу все ще займають чоловіки, але вони більше не є гомогенною спільнотою. Так само як повен спортзал футболістів не є футбольною командою, бо вони взагалі з різних ліг.
Так, ще й досі багато порушень прав, насилля, «скляних стель» та іншого сорому чиниться чоловіками, але вони чиняться цілком КОНКРЕНТНИМИ чоловіками, а не чоловічою частиною соціуму апріорі. Власне, до прикладу, як і в юриспруденції: злочин, вчинений групою осіб за попередньою змовою, карається набагато суворіше, аніж той самий злочин, що вчинила окрема особа.
І тому мені трохи дивно спостерігати як активний і безумовно позитивний фемінізм, як рух в загальній масі рухів за права людей, «мочить» соціальний конструкт, якого більше не існує. Як в тому мем-зображенні, де саванний шимпанзе б’є палицею опудало леопарда. Бо для нього маркерно це все ще образ, що несе загрозу, а насправді просто шматок шкіри набитий соломою, давно неживий.
Чоловіки все ще існують і, маю надію, існуватимуть ще дуже довго. Але чоловічого світу більше не існує. Хіба лише в рекламі Gillette.
Володимир Гевко
