Я побачив цю молоду пару закоханих молодих людей в нашому храмі, зранку. Вони, одягнуті в яскраві сорочки-вишиванки, аж сяяли. Я запитав їх: «А звідки ж ви такі красиві?». «А ми сьогодні тут вінчаємось!»,– відповіла вона. Він Олександр — воїн! Двадцятирічний лейтенант, на московсько-українській війні.
На фронті, усвідомлюючи всю небезпеку, в критичний момент, він усім тілом впав на противотанкову гранату. Втратив зір. Переніс купу операцій. Але саме своїм подвигом врятував життя тринадцятьом іншим воїнам.
Вона — молода і красива Василина. Безмежно закохана, міцно тримаючи свого обранця за руку, впевнено підвела його до святого Причастя.
Перед святим дійством, перед самим Таїнством їхнього Вінчання, я розстелив для них м’який зелений килим. Поки Олександр сидів на стільчику, я нахилився ближче до нього і, шанобливо торкаючись мужнього плеча, промовив йому лише кілька вітальних фраз…
А потім, уже в автівці я їхав додому, а сльози розмивали всі картинки серпневої неділі. Плакав тому, що не знаю чим допомогти цій красивій закоханій парі. Але я знаю, що допомога буде! І вона уже є. І та допомога незрівнянна з допомогою людською. Адже вони — ПОВІНЧАЛИСЯ. І ТОЙ СОЮЗ БЛАГОСЛОВИВ САМ ГОСПОДЬ!
Сергій Файфура
