Вахтанг Кіпіані вкотре підняв важливу тему — перейменування вулиць в українських населених пунктах. Умовно кажучи, замість імені чергового пушкіна вулиця стає Трояндовою. Була імені русского національного поета — стала імені рослини.
Чи варіант “Героїв України”? Не зовсім. Бо герой — це людина. Особистість, яка зробила героїчний вчинок і, на жаль, передчасно загинула. Бо іменем живих нічого не називають, так уже склалося.
І якщо у назві буде персоніфікація, неодмінно виникне питання — а хто це і що зробила ця людина? Так живі знатимуть і пам’ятатимуть реальну особистість. За якою стоїть окремий Всесвіт, даруйте за пафос.
Не лише про героя війни йдеться, про науковця, митця та спортсмена теж. Наприклад, вулиця імені канадського хокеїста українського походження Тараса Террі Савчука. А отже, міняючи пушкінські вулиці на квіткові, той, хто міняє, боїться дізнатися щось про достойнішу за нього людину. І також боїться реваншу: раптом не просто змусять перейменовувати назад, а ще й самого розстріляють за те, що колись не побоявся…
Тому не лише важливо знати, чим людина заслужила назву вулиці, площі, провулка імені себе. Хочеться вірити, що іменем Навального у нас нічого не назвуть. Бо дурі і вати у слуг народу фата…
Андрій Кокотюха
