Вахтанг Кіпіані вкотре підняв важливу тему — перейменування вулиць в українських населених пунктах. Умовно кажучи, замість імені чергового пушкіна вулиця стає Трояндовою. Була імені русского національного поета — стала імені рослини.
Чому деколонізація йде важче, аніж декомунізація? Бо це вже не про речі очевидні. Лєнін+Сталін = голодоморам, репресіям, засланням в Сибір і ненависній колективізації. А от Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь, Булгаков, Толстой — це вписано, як механізм імпритингу, в культурний код поколонізованого населення.
Можливо, десь у світі існують люди стовідсотково геніальні (ні-ні, я без сарказму, чесне слово без сарказму, ну, серйозно!) й стовідсотково у собі впевнені. Але мені такі не зустрічалися. Принаймні я точно їх не бачила у власному дзеркалі. У мене самої, у моїх колег, які вже видали не одну книжку, час від часу виникає нав’язливе занепокоєння — чи все з моїм рукописом ок?
