Чому деколонізація йде важче, аніж декомунізація? Бо це вже не про речі очевидні. Лєнін+Сталін = голодоморам, репресіям, засланням в Сибір і ненависній колективізації. А от Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь, Булгаков, Толстой — це вписано, як механізм імпритингу, в культурний код поколонізованого населення.
При Романових колонізатори говорили прямо: те, що не доробить рускій солдат, доробить священник і вчитель…
От вони й доробляли і працюють далі. Вчителям російської мови й літератури за царя платили в школах і гімназіях значно більше, ніж просто вчителю. А коли зі шкільної 
програми у нас стали витісняти, власне, російських письменників? Та минуло лише кілька років. А як поживає УПЦ Московського патріархату?
Наша біда в тому, що після школи чи вузу 90% українців книгу навіть до рук не беруть. От що «сандалили» у підлітковому віці в підкорку, те й носять. І викинути бояться. Вакуум виникне.
Уже в 2015 році (минув рік війни) заїхав я у велике село на Богуславщині. Там колись навіть 10-річка була. Потрапив у гості до колишнього директора цієї школи і його дружини, теж вчительки. Обідали під виноградом у дворі…
Якось зайшла мова про домашнє читання. Їхнє власне. Що читав колишній директор СШ? Перечитував Шолохова “Тіхій Дон”. А дружина? Спогади французької актриси Поліни Віардо про руського баріна-літератора Івана Тургєнєва.
Це вихователі українських дітей у провінційному селі!
Віктор Лешик
