У селі Сохачі Коропського району на Чернігівщині мешкає Федір Федорович Качура, який плете…. личаки. «І що, є замовлення на цю давню взуванку?» – дивуюся. «А як на базарі буваю, то чоловік двоє-троє і замовлять», — розказує чоловік.
– Навіщо?, — дивуюся.
– Так це ж найкращі на літо сандалі… Я влітку в них і ходжу. Нога не пітніє, при тому сухо, легко, м’ягко.
– Вони довговічні?
– А це вже від людини залежить. Та на косовицю, жнива вистачить.
За своє життя Ф.Качура зробив десь понад півтисячу пар личаків.
– Особливо багато їх виготовив у війну та у 1947 році, коли голодуха була, – каже 73-річний ветеран, який довгий час у колгоспі працював теслярем, пастухом. – Фактично завдяки личакам і вижив тоді. Хто шматочок хліба дасть, хто молока. А тоді ж взуття дорогенне було. Як косовиця, жнива, усі замовляють личаки. Бо зручно і легко.
– Довго мода на них у селі трималася?
– Ви знаєте, у 1950-их ще часто люди ними користувалися. Та й у 1960-их … Ну, а далі, і зараз – це вже замовляють рідко, як у кого ноги хворі або хто кого хоче подивувати.
– З чого ви їх робите?
– З липової кори. Замочую, а потім і плету личаки.
Федір Федорович здебільшого, коли пас худобу на пасовищах, то плів з лози корзини, виготовляв граблі.
Цікаво, що корзини і кошики він плете не тільки з лозяних прутиків, а й з липової кори. Зручні вони для набирання картоплі, яблук. Одне слово, у Сохачах без нього — як без рук. Стільки всього він для дбайливих господарів понавиготовляв!
Сергій Павленко
