Суспільство

Як «посунули» українця від прапора над Рейхстагом

Московська пропаганда досі оповідає, що Прапор Перемоги на даху Рейхстагу 30 квітня 1945 року встановили сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мілітон Кантарія. Але це лише частина правди. Справа в тому, що цей прапор вони встановлювали на… плечах українця. Буквально! Розвідувальною групою, яка виконувала завдання зі встановлення прапору, командував заступник командира батальйону з політичної частини 756 стрілецького полку 150 стрілецької дивізії 24-річний лейтенант Олексій Берест.

Пізніше у листі до газети «Комсомольська правда» Олекса Берест писав: «За вогневої підтримки ми почали рухатися гвинтовими сходами на дах. Оскільки артилерійськими обстрілами сходи в окремих місцях було зруйновано, нам доводилося утворювати живу драбину: ставав я, на мене чіплявся Кантарія, а на нас обох — Єґоров. На фронтоні Рейхстаґа радянський Прапор Перемоги замайорів о 22.50».

Цікаво, що оту вогневу підтримку надавала група прикриття з 10 солдатів, якою командував ще один українець — 19-річний сержант Петро Щербина. Саме він першим прикріпив прапор до Рейхстагу, але не на даху, а лише до однієї з колон на вході.

Той лист Олексія Береста до «комсомолки» так ніколи і не було опубліковано. Здоровезний потужний українець став живою драбиною, якою Єгоров і Кантарія видерлися в історію. Їм було присвоєно звання «Герой Радянського Союзу». Золоту зірку героя отримав і командир батальйону Степан Неустроєв, якого там взагалі не було. А Бересту… А Бересту дали дулю з маком. Його прізвища взагалі у поданні не було. Незважаючи на те, що за ним був ще один подвиг — саме він, перевдягнений у форму полковника, вів переговори з командувачем німецьким гарнізоном у Рейхстазі про капітуляцію.

3 серпня 1946 р. кандидатуру Олекси Береста повторно подали на «героя» командир полку Федір Зінченко, командир дивізії генерал-майор Василь Шатілов, командир корпусу генерал-майор Максим Чередниченко . У офіційному поданні йшлося «Під його керівництвом сержант Єгоров та молодший сержант Кантарія підняли над Рейхстаґом Прапор Перемоги».

Але даремно: заслуженої нагороди лейтенант Берест так і не отримав. Чому? Через маршала Жукова. Жуков патологічно ненавидів українців, аж трусився. Називав їх не інакше, як усім відомим словом, за яке тепер Фейсбук банить. Після війни Олекса Берест намагався добитися справедливості, звертаючись в різноманітні інстанції. Але даремно. Аби заткнути рота невгамовному герою, проти нього сфабрикували кримінальну справу та посадили на 10 років з яких він відсидів 5.

Працював на «Ростсільмаші» простим ливарником. Жив з дружиною та двома дітьми у жалюгідній комуналці. Якось у гості до нього приїхав колишній командир Неустроєв. Випили. Згадали минуле. П`яненький Неустроєв все знімав з грудей свою «зірку» та тицяв її Бересту: «На, Льошо, вона твоя…»

О.Берест з онуками

Олекса Берест трагічно загинув 4 листопада 1970 року. Трагічно і героїчно. Уранці 3 листопада, як оповідають, він прокинувся у доброму гуморі, ретельно поголився і навіть відвідав перукарню, наче щось відчуваючи. Увечері забрав онука з дитячого садка, на роз’їзді «Сільмаш» вони зупинились, аби перетнути залізничну колію. До станції саме прибула міжміська електричка, і величезна юрба ринула до автобусної зупинки. Хтось штовхнув 5-річну дівчинку на залізничні рейки, просто під швидкий поїзд «Москва-Баку», який саме вилетів з-за повороту. Дівчинка від жаху заціпеніла. Заволали люди. І тоді Берест, випустивши руку онука, кинувся під потяг. Він встиг відкинути дівчинку, але щоб самому відскочити, часу уже не залишалося. Удар був такий потужний, що Олексія кинуло на кільканадцять метрів, аж на перон. Він ще спробував підвестися, але потім втратив свідомість.

Ще кілька годин богатирський організм Олексія Береста вперто боровся зі смертю, аж поки о 4 годині ранку 4 листопада 1970 року його не стало.

Поховали Олексія Береста з рукавичкою онука, яка залишилася у нього в ту страшну мить — лікарі так і не змогли розціпити намертво стиснутий кулак… А знаменита світлина кореспондента ТАСС Євгена Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом» — постановочна. Її зроблено 2 травня 1945 року, коли бої вже скінчилися. На ньому не Берест, Єгоров і Кантарія, а дагестанець Абдулхакім Ісмаїлов, киянин Олексій Ковальов та Олексій Горичів з Мінська.

P.S.
Сержант Михайло Єгоров теж загинув. Молодим. На відміну від Береста він насолоджувався своїм становищем героя. Постійно у роз`їздах, зустрічах із делегаціями, урочистих засіданнях. Правда, роботу головою колгоспу він провалив, тому його перевели в місто на «непильну» посаду постачальника на консервному заводі. Вже у 50-х роках він став закінченим алкоголіком. Кажуть, добрійшої душі людиною був — нікому не міг відмовити. Після того як у 50 років він став персональним пенсіонером, пити став ще більше.
20 червня 1975 року, як завжди, «відпочивав» в одній компанії. Коли горілка закінчилася, усі були п’яні, мов чіп. Але закортіло «догнати». Єгоров сів у подаровану йому на честь тридцятиріччя Перемоги «Волгу», поїхав до магазину і на найближчому повороті зіткнувся з вантажівкою.

Молодший сержант Мілітон Кантарія теж не був обділений увагою влади. Працював директором магазину – «крута» і дуже грошовита посада в СРСР, був навіть делегатом Верховної Ради Абхазької АРСР. Але і йому не судилось спокійно померти. Коли до Абхазії прийшов «русский мир», грузин Кантарія змушений був утікати. Спочатку до Тбілісі, а потім до Москви, де жили його родичі. Дорогою помер від серцевого нападу, так і не встиг отримати статусу біженця. На його похорон ніхто з офіційних осіб Російської Федерації, які так полюбляють розповідати про «дедывоевали» не прийшов.

Павло Бондаренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.