Чим раніше ми припинимо мислити війну «великою вітчизняною» і почнемо мислити її як «другу світову» — тим швидше позбудемось плутанини та дурнуватого хаосу щодо оцінки живих і неживих її учасників-українців. Оптику «наші і німці» придумали в Радянському Союзі з політичних мотивів, щоб більше надути щоки у новій війні – холодній.
Образ народу-переможця нещадно експлуатувався аж до розвалу СССР, потім на декілька років була перерва, далі Путін знов осідлав улюбленого коня і на ньому заїхав у Крим і Донбас. При чому, до «німців» успішно записали японців, італійців і частину українців, а «наші» весь час були радянськими і ні слова про британців і американців.
Складно уявити народ, який взяв би таку складну участь у другій світовій яку взяв народ України. Уявіть собі ситуацію під Бродами, де чистокровні українці у формі Червоної Армії воюють з такими ж чистокровними українцями у формі вермахту. А за декілька кілометрів у лісах є ще одні чистокровні українці, які воюють проти них обох. При чому, учасники регулярних армій воюють не за свою державу, а ті шо в лісі – за інтереси держави, якої ще навіть не існує, бо вона розірвана між СССР і Польщею на момент війни.
Розклад неймовірно складний і оцінювати його бінарно «наші і німці» — це навіть не по-дитячому. Це по-немовлячому.
Варто розуміти, що станом на 1 вересня 1939 року становленню держави Україна заважали дві країни – Польща та СССР. Вгадайте з одного разу, хто воював з Польщею та СССР? Правильно, той, з ким пробували укласти цілком логічний політичний договір і скористатись його силою. Як було далі – ми знаємо.
Варто розуміти, що не буває перемоги, коли воюють два тирани і убивці. Навіть, якщо один з них у підсумку перемагає – це є, радше, напів-поразка. Але не перемога. Тому називати 9 травня Днем перемоги – це продовжувати мислити категоріями Політбюро. 9 травня – це день напів-поразки. Напів — бо Гітлера перемогли, але Сталін залишився, і для України це означало ще 45 років окупації і русифікації.
9 травня – це день пам’яті і вшанування жертв та учасників величезної м’ясорубки під назвою Друга світова. І всіх українців – і тих, кого поставили стріляти один навпроти одного, і тих, кого розстрілювали в спину, і тих, кого розстрілювали в обличчя. Особливо тих, кого в обличчя.
Володимир Гевко
