Їхала у маршрутці (довго) поруч зі звичайною пенсіонеркою. Ми не мали на вухах плеєрів, тож трохи спілкувалися про життя-буття.
Жінка — вже бабуся, віком 70+, прямувала на день народження онука з повними торбами гостинців. Мешкає з чоловіком у невеликому сільському будинку на скромну пенсію і тішиться з вирощеним на городі, робить запаси на зиму. А знайомих ще з молодості має різних і всяких. Є серед них і багаті, навіть дуже. Приміром, мільйонер. Доларовий.
І от вони якось сиділи разом по-сімейному майже на якомусь спільному сільському святі, то вона й питає у мільйонера:
— Нашо тобі ті мільйони? Ти вже ж по лікарнях не раз лежав? Невже не вистачило першого мільйона?
А він їй:
— От якби у тебе з’явився мільйон. Ти б на що його витратила?
— Як на що? — здивувалася жінка. — Дуже просто. Я б купила дві квартири в місті для своїх дітей. І вмеблювала б їх по-сучасному. А далі нехай живуть вже як захочуть.
— А машини? — поцікавився мільйонер.
— Машини — то вже забаганки, — розважливо сказала жінка. — На машини нехай собі самі зароблять. А от житло — це головне.
— Не розумієш ти нічого, — зітхнув мільйонер. — Після першого мільйона включається якась могутня енергія. Конче необхідним стає другий мільйон. А ще краще — десять. Працюєш, як проклятий, без вихідних і відпусток. І не один рік. Перший мільйон — то справжній наркотик, який тебе вже не відпустить.
— А я ж розумію його добре, — каже мені пенсіонерка. — Біда, що ніхто не може зупинитися на якомусь певному відрізку і сказати собі: цього досить. Бо, приміром, моя невістка вирішила, що їм мало одного гектара землі і вже придбала чотири, хоча ввже втратили з чоловіком шматок здоров’я, обробляючи їх. Але люто заздрить тим, хто порає по десять гектарів і має зиск. Бо земля — то теж своєрідний наркотик.
Інеса Фтомова
