Обговорили з побратимами вбивство Фаріон. Зрозумів про себе, що загальнолюдське я ставлю вище за національне. І це при тому, що завжди не тільки вважав себе, але й довів життям, що був і є патріотом. Звісно, не носінням вишиванки раз на рік. Чи мотивуючими (невідомо кого?) постАми про ненависть до ворогів у соцмережах.
А, наприклад, не залишившись осторонь протестних студентських рухів кінця 80-х рр. Одним із дуже небагатьох, якщо задуматися, на курсі. Як серед студентів, так і викладачів. Коли ще було невідомо, чим усе закінчиться. Як для імперії зла і комунізму, проти яких виступив з відкритим забралом, так і для самих національних романтиків-активістів.
Пам’ятаю звинувачення, кинуте у 2004 році колишньою комсомольською номенклатурницею (згодом, звісно, будівницею-державницею), у розпал Помаранчевої революції, десь в районі вулиці Української, що це через таких як я, виявляється, люди тоді боялися показуватися на вулиці. Зрештою, я навіть написав антирадянський (антиімперський) документальний роман.
Так сталося, що зараз більшість побратимів з Одещини. Є з області, є з міста. На війні з перших днів. Воюють і, на жаль, гинуть, як леви. Хтось розмовляє російською, хтось ламаною українською. Образилися, коли я одного разу назвав її суржиком. Поправили, що правильно називати їхній варіант мови – південним діалектом української. До слова, саме так її назвав Агатангел Кримський у романі «Андрій Лаговський». Ні в якому разі не суржиком!
Не скажу за всіх, звісно, але ті, з якими спілкувався, ображені за зневажливе «москвороті» від Фаріон. Я розумію, глибинну правду кожної сторони цієї заочної дискусії. Краще за професійних патріотів знаю, чому, що, коли і як було зроблено з Україною. І чому, що, коли і як треба робити тепер.
Але навіть тіні сумніву нехай ні в кого не виникне: обираючи між «москворотим», безіменним для більшості тилових патріотів солдатом, який вкотре сідає у човен для ротації на лівий берег Дніпра, і чоловіком із найдосконалішою і найвишуканішою українською, який штурмує Тису у румунському напрямку, я однозначно обираю першого.
Бо загальнолюдське я ставлю вище національного.
Юрій Чорней
