Жив у нас на вулиці Василь. Всі називали його «залізничник».
— А чого він залізничник? — питав хтось з немісцевих.
— Та є в нього одна тема…
— А ну ж, а ну ж? — зацікавлювався черговий співрозмовник.
— Та шо а ну ж?! Листи він відправляв…
— Які листи?
… Ще змалку «залізничник» завмирав біля колій, проводжаючи поглядом товарняки. Вагони бамкали колесами, скрипіли буксами, пригальмовуючи перед станцією, а він стояв неначе стовпчик і розмірковував: звідкиля вони їдуть і куди?
— І шо?
— І нічого. В якийсь момент він придумав писати на вагонах послання. Ввечері, пробираючись на станцію, Василь маркером писав прямо на вагонах: «Напишіть мені. Василь»; «Якщо ви читаєте, напишіть звідки ви?»; «Скільки кілометрів від вас до мого будинку?»
Обходчики ганяли Василя, він тікав від них, однак повертався і далі писав листи.
— Ого!
— Ага! А потім він ставав біля насипу за будинком, де потяги пригальмовували і дивився на вагони, чи бува немає відповіді..?
Минали роки.
Василь підростав, однак продовжував писати листи на вагонах. А в якийсь момент у розпачі написав на цистерні: «Я стільки років пишу, і ніхто мені не відповідає. Може, насправді ці вагони нікуди й не їздять? І ні в яких інших краях і не бувають? Може, все це обман? Вася з першого парадного».
— І знову нічого?
— Не зовсім. Десь через півроку, коли він як завжди стояв біля насипу, раптом побачив цистерну зі своїм «листом», що тягнулася в товарняку.
— І?!
— І знизу хтось написав білою фарбою «Вася з першого парадного, привіт тобі з Карпатських гір. Свєта зі станції».
— Ого!
Після того Василь чи не щодня писав листи Світлані. Ну, на вагонах. Через деякий час отримував відповіді. А потім, як підріс, поїхав у Карпати і знайшов її…
— А як він її знайшов?
— А вона одна така була, дивна. Всі її вже знали в районі. Все казала, що чекає на принця, який приїде на поїзді і забере її в дальні краї.
— То якшо принц — то наш Василь, то виходить ми з дальніх країв?
— Ну, бач?! Шо комусь поруч — те комусь далечінь!
Словом, Василь і Світлана одружилися. Про них навіть в газеті писали, а з «Укрзалізниці», як довідались, то букета прислали і чайний сервіз.
— Отак їх і називають тепер — Залізничник і Принцеса.
Руслан Горовий
