Батько, повертаючись із роботи, завертав до «Черемшини».
«Зважте мені найбільший банан».
«Для кого ви завжди купуєте банани?» – питали продавчині.
«У мене лише одна челядина, для якої я купую все найліпше», – відповідав батько і ніс банан матері.
Коли сезон бананів закінчувався, купував один апельсин або два мандарини. Мати все це ділила навпіл.
І так щодня.
Шкірки бананів сікла і настоювала у воді, якою поливала квіти. Ні в кого на вулиці не було таких розкішний квітів. А з шкірок цитрусових робила медові цукати.
І коли я приїздив із світів додому, підсувала таріль: «Не хочеш мало засолодитися…».
Ті ласощі були солодкаво-гіркувато-кислуваті. Як, зрештою, і смак наших днів…
Мирослав Дочинець
