Буває мить, коли світ збирається в одну точку. Під самий ранок на балконі ти витрушуєш з попільнички всі «бички»: йти зичити цигарки у сусіда вже занадто пізно чи ще задуже рано. Серед «бичків» виявляється тільки один, який ще можна підкурити. З ним ти йдеш на кухню, де на плиті горить «вічний вогонь», бо сірників у домі немає.
За «бичком» ти визначаєш, що від вогню підкурити його не вдасться, інакше як спаливши вії та волосся. Тоді починаєш гарячково шукати обгорілі сірники, але вони вже всі обвуглені до нігтів. Нарешті, біля плінтуса за сміттєвим відром ти знаходиш щось підходяще. Цей обвуглений сірник ти підпалюєш і підкурюєш «бичок».
На другій затяжці він гасне, але в цю мить, хоча все навколо тебе спить: і люди, і місто, і зорі, – ти осягаєш механіку всіх земних і небесних сфер.
Сморід фільтра повертає тебе в дійсність. Але ти Там був. Нехай лише протягом затяжки. Власне, наше життя – це і є лише «затяжка на світанку».
Валентин Ткач
за сторінками книги «Мед на ножі»
