До 13.00 я вшпарив 16 тисяч знаків нового роману, а потім згадав: а обід ще не готовий! І поліз в яйця. Точніше у відерко з яйцями, яке нам передали з села. І виявив кілька побитих. Що з ними робити? Я не придумав нічого дотепнішого, як спекти паску. Але пекти паску за 2 тижні до Великодня якось не альо.
Тому я спік отаке.
На одну паску в мене йде 3 мірки борошна на 1 мірку рідини (вона складається з 3 жовтків і молока до верху) + одне ціле яйце. Ще чайна ложечка солі, цукру я даю мало – 5-6 ложечок, бо потім можна скибки варенням перекладати. А ще 2 бульки оливкової олії рафінованої. Масла не даю взагалі. Ще, звісно, жменя родзинок або в’яленої журавлини.
А тут нам ще й сир домашній передали. Довелося пироги ліпити. Перед тим білки, що залишилися, я розкалапуцькав і вилив на пательню. Але хто би то їв при живих пирогах?
Сир поклав у міксер, посолив, дав жменю мороженого кропу, пучку базиліку і той присмажений білок. Все гарно змолов і така в мене вийшла начинка для пирогів!
Як зварилися, полив їх смальцем зі шкварками. Але фоткати не буду, бо вони не всі однакові і рівні, а всілякі і різні. Пальці в мене до пирогів кучеряві. Все одно ж їх та сама доля чекає. То що вже тут до естетики, нє?
Але пироги в мене смачнющі. От скажу без бе: смачніших не їв ніде. Що засвідчує і вердикт вередливого нащадка: «неймовірно смачні». А він поганого не похвалить. Бо тісто я замішую на гарячій воді, з одним жовтком, ложечкою солі і олією на 2 бульки.
Воно тоді еластичне, легко розкачується, швидко вариться і таке, що можна і без начинки їсти. Навіть ліпити з нього польтавські галюшки.
Не нудьгуйте.
Карантин – чудова нагода робити те, чим ви раніше ніколи не займалися.
Юрій Винничук
