Після інтерв’ю на ZIK з Портновим – «…за всіма канонами журналістських стандартів…», ця панянка з «томним женскім баритоном», вбравши на свої безсоромні очі темні окуляри, пояснювала ЗМІ та громадським активістам, шо вона «нє такая», що саме так і має працювати, вільний від усього журналіст…
Проте балакати можна, що завгодно, тим паче, сховавши очі, мов той Сірко… Все насправді є набагато простішим і прозаїчнішим…
***
… Кілька років тому я працювала прес-секретарем народного депутата. І одного прекрасного дня у моєму мобільнику пролунав томний женський барітон:
«Здравствуйте, меня завут Наталья Влащенка, я главний редактар журнала «Публічниє люді», я предлагаю апублікавать інтервю вашего шефа с размещением абложки на сітілайтах в центре горада всего за двадцять тисяч доларав…».
Я хотіла «послати» її відразу, без «согласованія», але все ж вирішила «доповісти» шефу про «заманчівую прапазіцію».
«Пошли її», — сказав мені шеф, ані на мить не замислюючись, що я із задоволенням і зробила (толєрантно та культурально, звісно).
Але що ви думаєте, наташа залишила мене у спокої після культурального посилання? Де там!!!
Вона набирала мене ще кілька днів поспіль, розповідаючи, які ми з моїм шефом ідійоти, що відмовляємося від такого заманчівого, можна сказать — акціонного прєдложенія…
Наташа, як була наташа, так нею і лишилася.
І то не випадково, що портнов з’явився саме в її ефірі.
Дивує не наташа із портновим, а ті притомні, здавалося б, люди, ті політики, які погоджуються на її ефіри…
Дивує країна, в якій подібні постаті претендують на роль «ведучих журналістів». Все те вказує на стан суспільства — стан напіврозпаду. На жаль.
Галя Плачинда
