Жінка розповідає: «В мене фікус ріс на балконі. 24 лютого ми поїхали з дочкою кудись, світ за очі, самі не знали куди. Аж в Данії опинилися… Вернулася через три місяці, думала, що він загинув. Без води, на сонці. А він вижив. А мені знову їхать. Думаю, заберу з собою. Але воно ж велике, як я. Як я його повезу?
Давай обрізать цілими вітками. А він плаче, кидає сльози додолу, як горох. І я плачу, шкода мені його. Наплакалися удвох… Забрала…»
Сьогодні фікус повернувся додому. В Київ…
Що таке той фікус, в порівнянні з всіми нашими митарствами? Але якось чіпляє мене ця розповідь. Нова історія України. Те, чого ніколи не буде написано в підручниках з історії. Історія людей. Історія дерев.
Фікус… Живи, фікусе!
Віталій Чепинога
