Андрій Бондар пише: проспав всі тривоги, але снився мертвий Путін в труні… Пригадую, в перші дні війни, у Києві. Перші тривоги, перші ракети, перше, ще незвідане ППО наше… Звуки й видовища, до яких нас ніхто ніколи не готував. Коли хотілося загребтися поглибше в землю, ближче до її ядра. Вирить якусь затишну нору…
Але людина до всього звикає. Навіть до ракетних обстрілів, як раніше до автомобільних корків і відсутності гарячої води в душі з весни до літа.
Бо рівень тривоги завжди однаковий. Так мізки налаштовані. І реакція — така ж сама. І емоції. І слова… «Сукаблядь!»… Та й по всьому…
І це не самовпевнений похуїзм. Це не ігнорування небезпеки, не легковажність. Це — вкорінена в генах ментальна зневага до смерті й до загрози. До минучості й суєти. Це якісь кванти Січі, куреня, ватаги. Це — ті атоми, з яких якось господь створив колись Україну і українців.
Це не про «мені по*уй». Це про — «йдіть ви на*уй!». Танцювала риба з раком!… Будьмо!
Віталій Чепинога
