Вони зайшли на зупинці «Політех». Троє. Приблизно одного віку. Дав би їм трохи за 20-ть. В салоні маршрутки одразу стало гамірно.
Говорили хлопці про різне: від «нє такая уж ета адєсская архітєктура і ах***анная, как єйо опісивают» до «цени нє очєнь радуют — бухать лучше на хатє». В розмовах регулярно зринало слово «Сєваст» (в «Сєвастє»…). Припускаю, що вони із Севастополя. Але це лише припущення.
Говірка від одеської суттєво не відрізняється, отже визначити з України вони чи ні — я б не зміг.
Завертаємо на вулицю Пантелеймонівську. Там традиційно автомобільна тягучка.
— Слиш, нам на «Прівозє» надо вийті, а он послє вокзала.
— Надо пєрєдавать за проєзд.
— Я звіняюсь, а «Прівоз» — ето уже блізко, да? — нахиляючись до мене, питає худий і майже двометровий хлоп.
— Так, близько.
— О, фсьо, братан, давай пєрєдавай, — спілкуються між собою.
Передають.
Транспорт ледь повзе. Хвилина-дві-три…
— А я ізвіняюсь, чьо-то он ніфіга нє останавліваєтся, а гдє тут вапшє остановка? — питає мене все той же довгоногий.
— Зупинка за рогом, — відповідаю я.
— Да? Ето інтєрєсно. Ну, спасібо.
Далі чую таке:
— Он говоріт, что остановка за какім-то рогом.
— Да? Ніх*ясє, у ніх тут рога на уліце стоят, вот ето я понімаю крєатівний город, нє то шо у нас, — коментує товариш мого «співрозмовника».
— Карочє, нє п*зді, давай фсьо, тіхо, іщєм рог.
Маршрутка повертає на Катерининську і зупиняється.
— Виходьте, — кажу хлопцям, — це зупинка «Привоз».
— А гдє рог?!!…
— Українською «за рогом» — по вашому буде «за углом».
— Ні*уясє: вєк живі — вєк учісь.
Вийшли.
— Нє, ну ви прікіньтє, бля, Одєса і укрАінскій…
Сергій Бригар
