Роман Валентини Мастєрової «Суча дочка» відбувся в українській літературі як помітне і яскраве явище. Він з того високого ряду, що «Вічний Іван» В.Міняйла, «Столітній Яків» В.Лиса, «Вербовая дощечка» Т.Зарівни, трилогія М.Дочинця «Вічник», «Криничар» і «Горянин», «Капелюх Сікорського» В.Даниленка … Це тяглість і продовження лінії «В.Стефаник – Григір Тютюнник – Василь Земляк», до якої проситься означення – неореалізм з магічними вкрапленнями.
Давнє слово про гарний роман
