Пригадую, на околиці Дубина ми зупинилися біля криниці. Напилися. «Ти видів, як він п’є воду?» – шепнула в тихому подиві жінка, що пасла кіз. «Як?» – запитав я. «Як святий…»
Якось школярик прийшов додому в чужому пальті… Коли мати запитала його: що трапилось?, і чи бачить він, що на ньому чуже пальто, дітвак впевнено відповів:
у роздягальні, на гачкові тільки це лишилося…
Щойно з театру. Окрилений, осяяний, зачарований.
Є у нас класнючий український театр! Українськомовний. Сучасний. Живородний. З режисурою, од якої не одгонить самозакоханим снобізмом, зарозумілим фальшем, галайною «злобою дня» чи ярмарковою «ковбасою-чаркою».