Рівюсінько 42 роки тому, саме сеї днини, я побачив справжній театр. Не у своєму рідному Тернополі — аж у Полтаві, куди мене, «літературно-обдарованого» школяра, рідне облоно відрядило на Всеукраїнський зліт таких же «літературно-обдарованих». Разом з моєю учителькою, світлої пам’яті Маргаритою Афанасівною Голуб’євою.
Уже не вперше зауважую: українці переймаються проблемами Росії більше, ніж своїми внутрішніми справами. Так само й росіян «что там у хахлов» мучить більше, ніж власні нещастя…
Два дні Українське радіо розказує жалісливо про загиблих у російському Кемерово і тільки згодом — про загиблого та пораненого українського воїна на фронті російсько-української війни.
